Малина за своїм господарським значенням займає провідне місце серед ягідних культур. Її плоди — не лише цінний харчовий продукт, а й стародавній лікувальний засіб. Рослини малини — кущі або напівкущі, надземна частина яких складається з одно- і дворічних пагонів, а підземна — з кореневища та бокових додаткових коренів. Ті з них, які розмножуються вегетативно₉ головного стрижневого кореня не мають. Коренева система їх складається з додаткових коренів, що виростають з нижніх частин молодик стебел, розміщених у грунті. Ступінь їхнього розвитку і глибина залягання залежать від сортових особливостей, грунтово-кліматичних умов, а також від рівня агротехнічного догляду. Вся коренева система розміщується неглибоко (50—60 см), але сильно розростається у бік від куща в горизонтальному напрямі (до 2—-3 м). Завдяки цьому сильно ростуть надземні пагони — щороку вони виростають з бруньок, розміщених на кореневищі та його розгалуженнях.

У перший рік життя (у червні, до початку достигання ягід) стебла малини най інтенсивніше ростуть у довжину. Пагін перестає потовщуватись одночасно з припиненням його росту.

У пазухах листків на пагонах утворюються 2—3 бруньки, одна з яких — головна — розташована зверху, інші (1 або 2) — запасні, розміщені під головною. На 2-й рік з головної бруньки утворюється плодова гілочка. В цей період пагони у малини не ростуть ні в довжину, ні в товщину. У верхній і середній частині пагона з бруньок розвиваються плодові гілочки, на яких розміщуються суцвіття. Після достигання ягід дворічні пагони разом з плодовими гілочками відмирають, тому їх потрібно видалити з куща. На зміну їм від кореневища відростають нові пагони. Квітки у малини двостатеві. Достигання ягід починається у 3-й декаді червня і закінчується через ЗО—40 днів.

Сорти. При доборі сортів малини перевагу слід віддавати районованим у даній місцевості — урожайним, великоплідним, стійким до хвороб, несприятливих погодних умов, а також тим, що не потребують опори, сильного вкорочування стебел, проріджування порослі. Щоб подовжити строк використання свіжих ягід малини, садять районовані сорти різних строків достигання.

Новость Кузьміна. Найпоширеніший сорт, рано достигає, зимостійкий. Кущі напіврозлогі, високі, дають середню кількість відростків. Однорічні пагони зігнуті, з опушенням, з сильним восковим нальотом, середньошипуваті, дворічні — світло-коричневі, колючок на них мало, знизу кора розтріскується. Ягоди середнього розміру (2,5 г), конічної форми, червоні, з приємним типовим малиновим смаком, середнім ароматом, плодоніжки довгі. М'якуш щільний. Урожайність середня і висока. Стійкий до шкідників і хвороб.

Новокитаївська. Вітчизняний сорт раннього строку достигання, зимостійкий. Кущі помірні або сильнорослі, дають середню кількість відростків. Однорічні пагони зігнуті, арковидні, без опушення, з слабим восковим нальотом, слабошипуваті. Верхівки стебел світло -коричневі з червонуватим відтінком. Стебла біля основи білі. Ягоди середнього розміру (2,6—3 г), трохи видовжені, притуплено конічної форми, червоні, міцно скріплені плодоложем, смачні. М'якуш середньощільний. Сорт нестійкий до вірусних хвороб, антракнозу, сірої гнилі, навіть при їх наявності дає високі врожаї,

Новость Миколайчука. Вітчизняний сорт пізнього строку достигання. Врожайний, зимостійкий. Кущі середньої висоти, пряморослі, дають мало пагонів заміщення. Пагони мало шипуваті. Ягоди великі (3,5 г), темно-червоні, тупоконічні, кисло-солодкі, щільні. Стійкий до хвороб. Крім того, культивують і такі сорти: найранніший — Метеор; ранні — Дочка Віслухи, Каскад брянський, Одарка, Спутниця; середньоранній — Костінбродська; середньостиглі — Барнаульська, Кутберг, Ньюбург, Пригородна, Рубін, Награда, Скромниця; пізній — Аленьк.

Розмноження. Саджанці малини вирощують у спеціалізованих плодорозсадницьких господарствах.

При розмноженні малини кореневими паростками вибирають кілька високоврожайних, здорових кущів, від них беруть відростаючі паростки. Для того, щоб вони не заважали догляду за материнським кущем, їх при висоті 10— 16 см викопують, і пересаджують на постійне місце або на грядку для дорощування. Паростки можна залишити біля¹ материнського куща лише до осені, а тоді посадити на постійне місце.

Щоб одержати здорові саджанці, малину можна розмножувати і кореневими живцями. Для цього восени від маточних купив відкопують частину коренів, нарізають з них живці довжиною 10—12 см і висаджують на грядки розмноження. Восени наступного року їх використовують для садіння.

При всіх способах розмноження саджанці повинні мати мичкуваті корені довжиною 10—15 см або 2—3 корені довжиною 12—15 см з кількома пагонами на кореневищі або коренях. Товщина стебел в основі повинна мати 0,6— 1,0 см.

Вибір ділянки, підготовка грунту. Малина найкраще росте і плодоносить на легких за механічним складом і достатньо родючих грунтах. Добре росте вона і на сірих опідзолених чорноземах, дерново-підзолистих та буроземних грунтах, які забезпечені поживними речовинами і вологою. Малина може рости і на важких глинистих чи піщаних грунтах, якщо їх попередньо збагатити органічними добривами. На всіх типах грунтів підгрунтові води не повинні залягати ближче, ніж на 1—1,5 м від поверхні. Погано росте малина на надмірно кислих або лужних грунтах.

Насадження малини краще розмістити вздовж межі ділянки, відступивши від неї 1 —1,5 м, або біля будівлі з освітленого і захищеного від вітру боку. Враховуючи те, що малина розростається у боки, її можна розмістити і вздовж доріжки. Рослини використовують протягом 8—10 років — за цей час вони виносять з грунту велику кількість поживних речовин.

Добрива для малини вносять суцільно по всій ділянці або в посадкові ями. Якщо рослину садять восени, органічні добрива краще внести навесні під проміжні культури (моркву, столові буряки, редиску, петрушку, кабачки та інші). На 10 м² ділянки розкидають 100 кг перегною, 0,7—1 кг гранульованого суперфосфату, 0,4—0,5 кг сірчанокислого калію або калімагнезії. Грунт переорюють чи перекопують. Якщо органічні і мінеральні добрива не можна внести суцільно, їх дають у посадкові ями Останні глибиною 40—45 см і шириною 40—50 см заправляють сумішшю верхнього родючого шару грунту з добривами (8— 10 кг перегною або торфокомпосту, 100—150 г суперфосфату і 50—60 г сірчанокислого калію або калійної солі).

Розміщення рослин і посадка. Малину вирощують кущовим і стрічковим способами: при кущовому рослини в ряду висаджують на відстані 0,8—1 м, між рядами — 2,0— 2,5 м; при стрічковому відстань між рослинами в ряду 0,3—0,4 м, між радами — 2—2,5 м. Потім у рядах за рахунок паростків утворюються суцільні смуги 30-35 см завширшки. Садять саджанці на таку саму глибину, на якій вони росли на маточній ділянці (на піщаних грунтах на 5 см глибше). Ори цьому корені розправляють, а грунт біля них ущільнюють. Після посадки саджанці поливають, грунт навколо них мульчують перегноєм або торфом шаром З—5 см. У висаджених рослин надземну частину стебла зрізують над самою поверхнею землі і спалюють, щоб знищити збудників небезпечних хвороб.

Догляд. Ранньою весною перевіряють стан рослин, що перезимували. Якщо корені оголилися, їх підгортають грунтом. Коли грунт дозрів і готовий до обробки, його розпушують на 6—8 см, а в міжряддях — на 8—10 см. Протягом вегетації грунт на ділянці підтримують у розпушеному стані і вільним від бур’янів. Кількість обробітків залежить від погодних умов* підготовки грунту до садіння, забур'яненості та механічного складу грунту.

Коренева система малини розміщена у верхньому шарі грунту, тому перекопувати його біля кущів і в міжряддях не слід. Щоб зменшити кількість розпушень і виполювань бур'янів, грунт у насадженнях малини мульчують, що позитивно впливає на водний, повітряний і температурний режим грунту. Коренева система рослин при цьому добре розвивається і не пошкоджується при розпушенні.

Обрізування. У перші два роки після посадки важливо створити добре заповнену пагонами смугу шириною 30 — 35 см. З цією метою у 1-й рік росту рослини залишають усі

однорічні пагони, які розміщені в межах смуги. Навесні наступного року в смузі вирізають поламані і слабкі пагони на рівні поверхні грунту, а сильні, що залишають для плодоношення, вкорочують на висоті 150—180 см над добре розвиненою брунькою. Щоб продовжити період достигання ягід, частину стебел вкорочують на висоті 0,5—1,0 м. На таких укорочених пагонах плоди достигають на 10—15 днів пізніше, ніж на тих, що обрізували звичайним способом. Зразу після збирання врожаю пагони, які відплодоносили, вирізають біля поверхні грунту і спалюють.

Малину можна вирощувати як у вільному стані, так і з додатковими опорами, чого потребує більшість її сортів. Тип опори залежить від системи ведення культури, але найчастіше це — шпалера.

Повернутися в категорию: Садівництво

...