Горіх грецький

Горіх грецький, або волоський, належить до родини горіхових роду горіх, який об’єднує 40 видів (маньчжур­ський, сірий, Зібольта та інші). У дикому стані поширений у Середній Азії. Як культуру вирощують на Україні (особли­во популярний в Чернівецькій, Закарпатській, Кримській та Одеській областях), Кавказі, в Молдові, середньоазіатських країнах. Культивувати горіх почали давно. На Україну він потрапив з Балкан, звідки і його назва волоський (Валахія — давня назва Румунії).

Дерево горіха велике (висота досягає іноді 35 м) з кра­сивим запашним листям, дуже декоративне, але слабозимостійке. Рослина однодомна, квітки різностатеві. Плодо­носити горіх починає на 8—10-му році. Найбільші врожаї дає у віці від ЗО до 100 років — по 175—200 кг з дерева. Взагалі, горіх — рослина довговічна, живе 500—600 років. Існує багато форм, які різняться за біологічними власти­востями, якістю плодів і врожайністю, але асортимент культури обмежений. Листя і молоді пагони горіха мають приємний специфічний запах, що зумовлюється наявністю в них фітонцидів. Цього запаху не полюбляють мухи, комарі. Ось чому рекомендують висаджувати горіх біля господарських приміщень та в місцях, де скупчуються різні комахи. Насіння горіха велике, смачне. Жирні кислоти, що є в ядрі горіха, захищають організм людини від канцеро­генів, підвищують стійкість здорових тканин проти уражен­ня рентгенівським промінням. За калорійністю ядро горіха перевищує яловичину в 7, а свинину — у 1,5 раза.

Місце для посадки. Маючи потужну кореневу систему, горіх добре росте на схилах, у долинах річок, на наливних і кам’янистих грунтах, але не полюбляє перезволожених і торф'яних ділянок. Це — світлолюбна культура, хоча сіян­ці гарно розвиваються у лісовому затінку. Створює велику крону, яка в дорослому віці досягає в діаметрі 8 м і більше, Цю особливість треба враховувати при розміщенні його на присадибній ділянці, тим більше, якщо вона замала. Краще всього висаджувати горіх понад дорогою.

Розмноження. Існують два способи розмноженим — насінням і щепленням. Насіння при весняному посіві потребує стратифікації. Восени можна її не проводити — стратифі­кація проходить у природних умовах. Та при насіннєвому розмноженні зберегти висо­кі якості відібраних сортів чи форму здебільшого не вдається. Це пов'язано з пере­хресним запиленням. Тому краще за все розмножувати горіх щепленням.

На відміну від зерняткових та кісточкових плодових культур, щеплення волоського горіха потребує додержання двох основних умов: підвищеної температури в період зрощення живця чи щитка з підщепою і підтримання висо­кої відносної вологості повітря. Живці для щеплення мають бути свіжими. Тривале зберігання чи підсихання їх під час пересилки неприпустиме.

Існує кілька способів щеплення. Окуліровка кільцем, або «дудкою» полягає в тому, що кору на підщепі й культур­ному живці знімають кільцем і встановлюють на підщепу, обв'язують мочалою і змащують садовим варом. Цю операцію виконують наприкінці травня — на початку червня або наприкінці серпня — на початку вересня. Спосіб цей по­требує навичок і акуратності.

Кращим способом одержання щеплених саджанців є окуліровка прямокутним щитком. Підщепою тут можуть бути дворічні сіянці з товщиною штамбика у місці щеплення 2—2,5 см. Прищепа — добре сформовані живці зав­довжки не менше ЗО см. Для окуліровки треба брати тільки добре розвинені ростові бруньки з середньої частини па­гона. Живці готують напередодні увечері, а ще краще — вранці. Саму операцію проводять у ранкові години (тільки не під дощем!). Застосовують для цього ніж з двома пара­лельними лезами, відстань між якими становить 3 см. Такий ніж потрібний для точного вирізування щитка і місця для нього. Можна обійтися і звичайним окулірувальним ножем, але в такому випадку потрібно мати певні навички.

Здійснюють окуліровку на висоті 5—10 см вище рівня грунту. На підщепі спочатку роблять поперечні надрізи кори до деревини, потім поздовжні — утворилось прямокутнє «віконце». Вирізана пластинка кори відокремлюєть­ся від підщепи тільки перед встановленням щитка з живця. Пагін, з якого знімають щиток, тримають лівою рукою ниж­нім кінцем догори таким чином, щоб кінець був на рівні плеча. Вибирають вічко. Подвійним ножем одночасно роблять два кільцевих надрізи кори до деревини так, щоб вічко було точно посередині між ними. На відстані 12— 15 мм ліворуч від вічка перпендикулярно до кільцевих надрізів поздовжньо розрізають кору і обережно відокремлюють смужку. Під вічком ніж заглиблюють і перерізають так зване ядро бруньки. Правильно знятий з живця щиток повинен мати на зворотньому боці (щодо вічка) маленький блискучий, ніби змащений жиром шматочок деревини. Зрі­заний щиток переносять у «віконце» на підщепі. Частину смужки кори щитка, ширшу від вирізаного «віконця», обрізають. Потім місце окуліровки обв’язують, щоб не залиши­лося жодної щілини. Вічко залишають відкритим, при цьому здавлюючи його.

Окуліровку треба проводити швидко. Знятий щиток не повинен довго перебувати на сонці. Не можна також торка­тися пальцями внутрішньої поверхні зрізаного щитка. При посадці щитка на місце слід стежити, аби не посадити його вічком донизу. Обмазувати окуліровку садовим варом немає потреби. Кращі строки для окуліровки цим способом — друга половина липня — серпень, але можна здійснювати її і в червні. Прищепу, яка до осені не проросла, зрізають на шип наступної весни, як тільки почне проростати вічко. Якщо ж окуліровку виконано раннім літом і вона встигає прорости до осені, шип зрізають влітку.

Для нормального розвитку окулянтів необхідні добре освітлення і вільний доступ повітря. Навесні всі окулянти, що перезимували, треба коротко обрізати. Якщо цього не зробити, верхівковий пагін завжди буде слабкішим від тих, що розвинулися з вічок, пророслих навесні. У середньому приріст за літо сягає 1,2—1,7 м. Підв’язувати пагін до шипа треба тоді, коли перший буде завдовжки 15—20 см. Повні­стю шипи вирізають наприкінці липня. У пагонів, що почали рости в рік окуліровки, шип можна вирізати в середині серпня того ж року. Молодий окулянт у цей час має на­стільки сильний ріст, що рана швидко запливає калюсом. Щепи треба підв'язувати до кілочків, щоб їх не зламало вітром.

Взимку для щеплення можна використати способи простої окуліровки, окуліровки язичком, щеплення в розщіп, за кору сідлом. Підщепи готують заздалегідь: однорічні сіянці горіха, що були прикопані у підвалі висаджують у горщики в середині грудня. Горщики повинні бути 20— 23 см заввишки, знизу діаметр їх має становити 8 см, зверху — 13. Для посадки готують суміш з ^3/₄ свіжої родючої землі і ¹/₄ піску з торфом. Висаджені в горщики підщепи виганяють у теплиці чи кімнаті при температурі +22… +25 °С. Через 4—5 тижнів у підщеп починається сокорух. Листя на них. розпускається, а на вибитій з горщика землі видно численні молоді кореневі волоски. Живці краще зрі­зати за кілька днів до щеплення. Якщо вони зразу не використовуються, їх кладуть у підвал так, щоб горизонтально укладений живець повністю закривався піском. Живці для щеплення повинні бути добре здерев'янілими. Підщепи, що вже почали рости, обрізають, залишаючи пеньок завдовжки 4—10 см (рахують від кореневої шийки). Місце щеплен­ня — не вище 10 см над кореневою шийкою.

Найкращі результати дає щеплення за кору сідлом. Це — простий і надійний спосіб. На пеньку підщепи роблять поздовжній надріз (4—5 см). Одночасно ножем легенько піднімають кору з обох боків надрізу. Після цього довгий бік сідлоподібного вирізу на підщепі вставляють під кору таким чином, щоб сідло щільно «сіло» на край підщепи. Щепу міцно обв'язують і змащують садовим варом. Треба, щоб вічко не здавлювалося пов'язкою і не закривалося замазкою. Через 3—4 тижні щепи у теплиці проростають. Розвиваються молоді пагони швидко, через місяць вони ся­гають вже 30—50 см. До речі, коли висота пагонів стано­вить 15—20 см, їх підв'язують до кілочків. Потім пагони щепи припиняють ріст, і через тиждень їх переносять для загартування в прохолодне приміщення, де горщики трима­ють у сухішому стані.

З двох вічок живця здебільшого проростає верхній. Якщо проростають обидва основних вічка, залишають силь­ніший. З моменту розпускання вічок щепи мають пере­бувати в затінку — їхнє ніжне листя дуже чутливе до со­нячних опіків. У приміщенні, де містяться щепи, слід під­гримувати високу вологість повітря. Грунт у горщиках по­винен бути помірно вологим. Перезволоження шкідливе: призводить до загнивання коріння. Висаджують щепи у відкритий грунт після того, як мине загроза пізньовесняних приморозків. Глибина висаджування така, щоб місце щеп­лення лише прикривалося грунтом і під час розпушування не оголювалася потовщена частина головного кореня.

Посадка. Для садіння треба брати щеплені саджанці районованих сортів і цінних місцевих перспективних форм. Щеплені дерева вступають у період плодоношення вже на 4—6-й рік після посадки, а вирощені з насіння — набагато пізніше. Під час садіння не можна допускати підсихання кореневої системи. Пошкоджене коріння вирізують до здорової тканини. В кожну яму перед посадкою вносять 25— ЗО кг перегною, добре перемішуючи його з грунтом. Садять, на таку глибину, на якій саджанець ріс в розсаднику, але щоб біля коріння не було пустот. Відразу після садіння центральний провідник саджанця вкорочують на висоті 110—120 см від рівня грунту з тим, щоб сприяти закладенню крони. Зріз швидко заростає. Крону формують по типу чашовидної з 3—4 скелетними гілками або за зміненолідерною формою з 5—6 скелетними гілками. Молоді сіян­ці часто підмерзають, і тоді верхівкова брунька ніби завми­рає, а бокові бруньки починають розвиватися. В такому випадку горіх росте не одним стовбуром, а кількома. Якщо ж верхівкова брунька не пошкоджена, дерево розвивається одним могутнім стовбуром.

Догляд. У перші роки після садіння горіх не потребує підживлення. У рік першого врожаю під час перекопування грунту восени вносять мінеральні добрива з розрахунку на 1 м²: суперфосфату — 30—40 г, калійної солі — 15—20 г. Азотні добрива починають вносити на 6—8-й рік після по­садки (раніше цього робити не варто, тому що азотні добри­ва сприяють дуже сильному росту дерев, а це часто призво­дить до вимерзання недозрілої деревини). Рекомендується один раз на 4—5 років вносити органічні добрива з розрахунку 3—4 кг на 1 м².

Горіх вимагає відповідного захисту від шкідників та хвороб. Проти плодожерки на стовбури накладають ловиль­ні пояси. Збирають і знищують падалицю. Для захисту рос­лини від бурої плямистості до початку цвітіння її обприску­ють 4 % бордоською рідиною, наприкінці квітня — на початку травня — 1 %. При гарному догляді з одного дере­ва вже в перші роки плодоношення можна одержати по 15—20 кг плодів.

Переглядів: 2445

Повернутися в категорию: Садівництво