стрижневу кореневу систему. Головний корінь якої грубий, відносно короткий, бічні корінці у більшості тонкі, довгі, проникають у ґрунт на глибину до 2 м. Коренева система вступає у симбіоз з бульбочковими бактеріями, які проникають у середину коренів і утворюють здуття на його поверхні;
вегетативну систему пагонів – галузисте у середній частині стебло висотою від 20 до 200 см, опушене, вкрите трійчастими складними листками.

На початку літа із пазухів листків виростають китицеподібні суцвіття з генеративними пагонами на кінцях – квітками.

Квітка сої у своїй будові має одну вісь симетрії (зигоморфна) і складається із:

Квітконіжки – стеблової частини суцвіття;

Квітколожа – розширеної частини квітконіжки;

Чашечки (Са₍₅₎) – 5-ти з’єднаних між собою чашолистиків – лускоподібних (листоподібних) виростів квітколожа;

Віночка (Со₃₊₍₂₎) – 5-ти пелюсток, трьох вільних (парусу і двох весел) і двох пелюсток човника, що зрослися між собою;

Андроцею (А₍₉₎₊₁) – 9-ти з’єднаних тичинок і однієї вільної. Тичинки складаються з тичинкової нитки і пиляка;

Гінецею (G₁) – апокарпної маточки, утвореної одним плодолистиком. Маточка має: розширену частину – зав’язь (у якій на черевному шві плодолистика розвивається від 1 до 4 насіннєвих зачатків), звужену частину – стовпчик, який на кінці розширюється формуючи посадкову площадку для пилку – приймачку.

Органами спороутворення у покритонасінних рослин є пиляки тичинок і насіннєві зачатки маточки (плодолистика).

У пилкових камерах тичинок утворюється спорогенна тканина, клітини якої діляться мейозом утворюючи гаплоїдні клітини спор. Процес утворення гаплоїдних спор в пиляках називається мікроспорогенезом. Галоїдні клітини спор в середині пилкових камер нарощують навколо себе подвійні оболонки (зовнішню – екзину і внутрішню – інтину) і трансформуються у пилок – чоловічий двоклітинний гаметофіт шляхом поділу мітозом на дві клітини (велику – вегетативну і маленьку – генеративну).

Насіннєві зачатки маточок складаються із мегаспорогенної тканини – нуцелусу, оточеної покривною багатошаровою тканиною – інтигументами. Місце де інтигументи не зростаються залишаючи отвір, що відкриває доступ до нуцелусу, називається пилковхідом – мікропіле. Мегаспорогенез – процес утворення жіночої мегаспори, починається коли одна з клітин нуцелусу ділиться мейозом на чотири гаплоїдні клітини, три із яких через деякий час гине, залишається одна гаплоїда клітина – мегаспора. Подальший розвиток мегаспори пов’язаний з її трансформацією у жіночий гаметофіт – зародковий мішок. На цьому етапі розвитку клітина мегаспори проходить три послідовних поділу мітозом формуючи вісім гаплоїдних клітин в середині оболонки мегаспори. Дві клітини із восьми зливаються між собою утворюючи велику центральну диплоїдну клітину – центральне ядро, яка сильно збільшується у розмірах і розштовхує інші гаплоїдні клітини по три до різних полюсів мегаспоріальної оболонки. Три гаплоїдні клітини розташовані у зародковому мішку ближче до мікропіле не однакові за розміром, більш велика (розвинена) називається яйцеклітиною, дві інші менш розвинені по боках від яйцеклітини називаються синергідами. Гаплоїдні клітини з протилежного полюсу зародкового мішку (далі від мікропіле) називаються антиподами.

Запилення – процес потрапляння пилку на приймачку маточки. Після повного формування (дозрівання) пилку, пилкові камери пиляків тичинок розкриваються (розтріскуються), пилок розсипається і потрапляє на приймачку маточки в результаті прямого контакту тичинок з приймачкою маточки – самозапилення, переносу пилку комахами або вітром від інших квіток – перехресне запилення. У сої відсоток перехреснозапильних квітів складає до 5%.

Після потрапляння на приймочку маточки вегетативна клітина пилку проростає через приймочку і стовпчик маточки у зав’язь пилковою трубкою, тобто витягується у трубку, яка росте по міжклітинникам тканин маточки. У середину вегетативної клітини – пилкової трубки заходить генеративна клітина, яка рухається у її апікальній (верхівковій) частині. Коли пилкова досягає у своєму рості насіннєвого зачатку генеративна клітина ділиться мітозом на два спермії. Проникаючи через мікропіле – пилковхід, пилкова трубка проростає через нуцелус, розриває оболонку зародкового мішку і лопається. Після цього відбувається процес подвійного запліднення – злиття одного спермія з яйцеклітиною, з формуванням зиготи, іншого з центральною диплоїдною клітиною, з утворенням першої триплоїдної клітини ендосперму – запасної тканини насінини.

Після подвійного запилення починається розвиток насіння і плоду. Із зиготи розвивається зародок насінини, який складається із: корінця, стебла з двома сім’ядолями і брунькою. Сім’ядолі – потовщені листки, які накопичують запасні поживні речовини і захищають бруньку при проростанні насінини. Триплоїдна клітина ендосперму після утворення не розвивається її ресурс поживних речовин, як і клітин нуцелусу насіннєвого зачатку, використовується на розвиток зародку. Інтигументи насіннєвого зачатку формують оболонку насінини. Стінки зав’язі утворюють оплодень, який захищає насіння при дозріванні. Оплодень разом з насінням називаються плодом. У сої він називається біб.

Після дозрівання насіння і висиханні оплодня, біб розкривається двома стулками по спинній жилці і черевному шву, в результаті чого насіння потрапляє на ґрунт. Насіння представляє собою максимально зневоднену рослину у мініатюрі із запасом поживних речовин, яка певний час знаходиться у періоді спокою – не здатна до проростання. У сприятливих умовах – при наявності достатньої кількості вологи, оптимального температурного режиму і доступу кисню – насіння починає проростати у дорослу рослину. Підчас проростання запасні поживні речовини сім’ядоль переводяться у будівельний матеріал який використовується для утворення нових клітин осьових органів кореня і стебла. Першим росте корінь він закріплюється у ґрунті і починає постачати у зародок воду з мінеральними речовинами. Після цього у ріст іде підсім’ядольна частина стебла (від кореня до місця кріплення сім’ядоль) – гіпокотиль. Він вигинається дугою розгортаючи бруньку вкриту сім’ядолями вниз і розштовхуючи ґрунт «спиною» виносить сім’ядолі на поверхню ґрунту, після чого розпрямляється. Маленька рослина розкриває сім’ядолі, які разом з стеблом і брунькою під дією світла зеленіють і починають фотосинтезувати (лейкопласти перетворюються у хлоропласти, утворюється хлоренхіма). Підчас розгортання сім’ядоль оболонка насінини остаточно знімається (від’єднується від рослини). У подальшому у ріст іде епікотиль – надсім’ядольна частина стебла (від місця кріплення сім’ядоль до бруньки), брунька наростає метамерами формуючи систему пагонів – стебла, бічних гілок і листків. Після використання запасного ресурсу сім’ядолі відсихають і скидаються рослиною.

Повернутися в категорию: Рослини

...