рус | укр

Главная

Контакты

Навигация:
Арсенал
Болезни
Витамины
Вода
Вредители
Декор
Другое
Животные
Защита
Комнатные растения
Кулинария
Мода
Народная медицина
Огород
Полесадник
Почва
Растения
Садоводство
Строительство
Теплицы
Термины
Участок
Фото и дизайн
Хранение урожая









Як мамонта

Ніч уже впевнено вступала в свої права. Тому Віталій поїхав не короткою дорогою, через лісосмугу, а зробив чималий гак і вирулив на шлях, що стелився вздовж Десни, як раз за її течією. Обидва маршрути були погані, ґрунтова дорога не зовсім придатна для нормальної їзди. Але зараз, коли довкола стемніло, їхати по відкритому місцю, до того ж по більш усе ж таки накатаній, аніж між дерев, дорозі завжди простіше. Автобус, котрий возив людей з бази і на базу, теж часто обирав для себе цей маршрут. Хоча з метою економії часу та бензину деякі водії воліли не робити гак довжиною в п’ять кілометрів, а все ж таки пертися через ліс.

У голові й далі грав міцний дідів самогон, проте не настільки, аби заважати Мельнику обдумувати останню інформацію і гадати, як її використати, використовувати взагалі, нарешті — як до всього ставитися. Отже, поки що в наявності є старий сільський учитель, цінитель на збирач фольклору, передусім — легенд, пов’язаних із рідним краєм. Він не тримає ці страшилки в собі. Надрукована і якимось тиражем видана його книжечка, в якій, зокрема, описані всі історії про чортівню довкола Тихого Затону. До того ж старого регулярно навідують журналісти, яким немає про що писати і вони шукають чогось на кшталт сенсацій. Значить, про втопленого поміщика Козуба, панночку-потопельницю, що катається верхи на величезній хижій щуці, та іншу нечисть, яка ночами вилазить з води чи з лісу, теоретично може знати мінімум кілька сотень людей. Лишається зробити правильний висновок: чи справді Тихий Затон — місце, де відбуваються різні небезпечні для людського життя аномалії, чи хтось, використовуючи народні повір’я в своїх, поки що невідомих, інтересах, веде якусь свою, така само небезпечну для людського життя гру.

Словом, лишилося трошки: знайти серед сотень тих, кого в різний час цікавили казки діда Івана, того, хто реально взяв їх на озброєння і тепер вбиває одних та лякає інших.

Попереду в світлі фар виринув поворот. Тут треба обережно — дорога йшла майже впритул до крутого берега, який різко обривався вертикальним урвищем висотою десь під три метри. Після цього повороту до „Метеору” — вже менше кілометра. Враховуючи свій стан, Мельник скинув швидкість.

Просто під фари вибігла якась постать. Вона бігла назустріч „Ниві”, махаючи руками. Віталій матюкнувся крізь зуби і загальмував. Тепер, коли мотор заглох і машину не трусило, він почув приглушений крик на допомогу.

Відчинивши дверцята, Мельник вийшов, зробив кілька кроків назустріч постаті. Та вона раптом зупинилася і, ступивши праворуч, вийшла з-під світла, злившись з ніччю. Віталій ще не встиг зрозуміти, що відбувається, як не стільки помітив, скільки відчув небезпеку з лівого боку. До нього шаснула якась фігура, він угадав занесену над головою палицю і швидше машинально, аніж свідомо показуючи спритність, нагнувся і сахнувся вбік. Нападник одним стрибком опинився біля нього, палиця зі свистом розсікла повітря просто в Мельника над головою.

Наступної миті він кинувся в атаку. Нападник замахнувся вдруге, та опустити руку не встиг — колишній опер перехопив її, взяв на прийом, рвонув так, що сам почув, як щось хруснуло, і за секунду вже сидів на поваленому ворогові верхи. Темрява довкола не була суцільною, тому зблизька Віталій зміг розгледіти супротивника.

Під ним лежав із перекошеним чи від болю, чи від люті обличчям клаповухий Коля Череда. Це зовсім не здивувало Мельника. Лютий і компанія — не з таких, хто так просто подарує кому б там не було вчорашньої ночі.

З двох боків до нього сунули ще дві тіні. Відштовхнувши Череду, Мельник скочив на рівні ноги і вихопив з-за пазухи пістолет.

— Назад! Назад, потвори! — гаркнув він. Постіл угору підкріпив серйозність його намірів. Нападники зупинилися, і в голові Мельника майнуло — поки їх троє, де ж четвертий...

— Волина! — почулося з темряви.

Позаду щось ворухнулося. Мельник рвучко повернувся всім корпусом, та не встиг — щось важке і металеве навідліг ударило його по зігнутій в лікті правиці. Рука розтиснулася сама собою, пістолет-рятівник впав на землю.

Четвертий, ким би він не був, якимось чином обійшов його ззаду, ховаючись за машиною. Тим часом інші троє відволікали увагу противника, і їм це здорово вдалося.

Чор-р-рт!

Мельник відскочив убік, ухилившись від наступного удару. Його прийняв корпус машини, брязнуло і посипалося лобове скло. Між тим двоє інших кинулися до нього, тепер уже беззбройного, з різних боків. Ще один нападник вийшов з-за машини.

Це був Юра Лютий. В руці він стискав чималий шмат ланцюга, один край якого намотав для зручності на кулак, а другий розкручував над головою. Така сама зброя була в руках Кори — зблизька тепер Мельник розгледів і його. Малий стискав щось, схоже на кийок. Віталій міг присягатися — це шматок арматури, обв’язаний ганчір’ям.

-А-а-а, підор! — прогарчав Лютий, махаючи ланцюгом і насуваючись на Мельника. — Заб’ю, як мамонта!

Спину вже нічого не захищало, тому найгірше, чого Віталій боявся допустити в цій ситуації — це пустити когось із них позад себе. А Малий вже оббігав його ззаду. Ще трохи, і нападники оточать його з трьох боків.

За всім цим Мельник зовсім забув про Череду. Той з криком ухопив його неушкодженою рукою за ногу і смикнув. Аби він робив це двома руками, від несподіванки справді можна було втратити рівновагу. Та Мельник втримався на ногах, лише копнув лежачого кудись, мітячи в писок. У цей самий час ланцюг Лютого таки дістав його по спині.

Від раптового пронизливого болю Віталій зігнувся, і тут з іншого боку теж отримав ланцюгом. Цього разу — по шиї та плечах. Усе ж таки він далі залишався на ногах, міг рухатися, не дивлячись на біль, тому відскочив на безпечну відстань. Перевага Лютого і Кори була в тому, що ланцюги, якими вони орудували, не дозволяли супротивникові підійти до жодного з них упритул. Череда потроху зводився на ноги, шукаючи на землі свою зброю. Та він не становив поки серйозної небезпеки.

Все одно Мельник лишався один проти трьох. Маючи певний досвід, він прекрасно розумів — лише в кіно головний герой, опинившись у подібній ситуації, здатен голими руками розкидати трьох, а то й більше нападників. Те, що кожен із ворогів молодший за нього в два рази, нічого не змінювало: троє розлючених шакалів цілком здатні завалити одного кремезного вовка. В житті зазвичай так і трапляється. Люта малолітня вулична шпана, яка пересувається переважно стадом і її лють нічого не стримує, може стадом накинутися на чемпіона міста по боксу чи боротьбі. І тут спортивні навики та медалі з грамотами не допоможуть — навіть не здоровила, а просто міцного дорослого мужика сто відсотків звалять із ніг і потопчуть.

У Мельника не було жодних спортивних розрядів. Та навіть якби були, він, набувши свого часу досвід вуличних бійок, усе одно не давав собі зараз жодного шансу. Озброєний він ще міг повоювати. Але тут утеча не виглядала ганебною.

Тільки ось шлях до втечі йому вже відрізали.

Оточивши його з трьох боків, нападники якось синхронно зупинилися. А потім так само разом і одночасно почали насуватися, стискаючи коло. Тим часом Череда вже прийшов до тями. Права рука висіла вздовж тулуба, зате ліва вже незграбно стискала знайдену палицю.

В таких ситуаціях звичайно вибираєш того, хто до тебе найближче і, на твою думку, найслабший. Швидко атакуєш і намагаєшся прорватися. Але Лютий відтіснив Череду в тил, тому нападати слід на Малого — він зі своєю арматурною готовий лише для ближнього бою.

Ланцюги свиснули з двох боків. Від одного Мельник ухилився, зате другий черканув його по черепу. Втягнувши голову в плечі, він набичився і стрімко кинувся на Малого. Відбивши лівою рукою його праву, Віталій своєю стиснутою в кулак правицею поцілив йому просто в середину пики. Одночасно спробував забрати арматурину. Та два ланцюги вперіщили його ззаду по спині.

Розвернувшись, Мельник приготувався до бою. Але Кора вже забігав йому за спину, а Лютий з силою розкручував ланцюг, збираючись опустити його точно на голову супротивника. Мельник знову відскочив, стаючи так, аби бачити відразу обох. Та збоку перейшов у контратаку Малий. Арматурина вдарила по ребрах.

— Лютий, відійди! — почувся голос Череди, і, не дочекавшись, поки ватажок відсунеться, він вибіг поперед нього сам. Перш, ніж Мельник зрозумів, що у того в руці, гримнув постріл.

Поки решта билася, цей клаповухий підібрав пістолет.

— Е, ану не дурій! — крикнув Мельник, відразу зрозумівши — пацан запросто може збити його шальною кулею. Постріл на мить відволік його, перестав махати ланцюгом Лютий, зупинився Кора. Та Малий не витрачав часу — налетів на Мельника, лупцюючи куди попало своєю арматуриною, і таки змусив його присісти під градом ударів. А потім Лютий з Корою носаками повалили його на землю.

Мельнику не вдалося закрити руками голову відразу. Череп мало не луснув від кількох міцних ударів. Перевернувшись на спину, він почав молотити ногами в повітрі, одночасно крутячись довкола власної осі на спині. Когось таки задів — почувся здобрений матюком зойк. Знову жахнуло — Колі Череді сподобалося стріляти. Як не дивно, але своїм пострілом він допоміг Віталію: на якусь мить його припинили місити ногами, видно, постріли за спинами нападників так само бентежили. Скориставшись моментом, Мельник перекотився на бік, звівся спочатку на чотири і порачкував у більш небезпечну зону. Удар ланцюгом знову звалив його, та цього разу він не дозволив собі розтягнутися. Рвучко підскочивши, Мельник ухилився від чергового удару і кинувся до єдиного місця, яке зараз було для нього безпечним.

Він мчав до краю обриву.

Не чекаючи, поки нападники наздоженуть, Мельник з розбігу стрибнув униз, намагаючись скочити якомога далі. У воду він увійшов ногами вперед, відразу занурився з головою, та ноги не відчули дна. Зате десь над ним знову приглушено бабахнуло. Виринувши, Мельник побачив на краю урвища всі чотири постаті. Тепер вони явно боролися між собою. Почувся крик: „Дай сюди!”, і Віталій зрозумів — у Череди забирають зброю.

А дна під ногами далі не було. Більше того — течія, дуже сильна в цьому місці, підхопила Мельника і понесла на середину річки, навіть перевернула його на спину. Обрив і люди на ньому стрімко віддалялися. Почавши борсатися. Аби бодай перевернутися на живіт, Мельник відчув, як болять руки та ребра. Особливо його тривожила голова: вона гула і паморочилося. Не вистачало тільки втратити свідомість просто тут, уночі, посеред стрімкої Десни.

Течія винесла його за поворот і тепер мчала просто в бік „метеорівського” пляжу. Але якщо діло піде так і далі, його просто пронесе повз пляж і потягне далі, де річка ширшає і дістатися до берега не завжди можна й серед білого дня. Тим більше, побитий Мельник відчував, що скоро може втратити сили. На цій річці це означає швидку загибель.

Тому іншого виходу, крім як спробувати дістатися берега біля пляжу, просто не існувало.

Розмоклий одяг тягнув донизу, та Мельник вирішив не витрачати сили на те, аби знімати під водою кросівки та джинси. Він дозволив собі лише скинути штормівку. Поки він займався цим, течія несподівано розвернула його і навіть у темряві Віталій побачив — у кількох метрах від нього крутився вир. Якщо вчасно не вигрібтися, його затягне у воронку, і ось тоді шансів урятуватися точно не лишиться.

Підбадьоривши себе відчайдушним криком, Мельник рвонувся перпендикулярно течії, завзято молотячи руками і ногами по воді. Ривок, ще ривок, ще — здається, течія стала не так сильна. Зупинившись на мить для передишки, він зрозумів — відпочивати рано. Течія знову взялася за нього, потягнула назад, і Мельник зробив ще кілька сильних гребків, ніби відштовхуючись від води.

Нарешті сила течії стала помітно слабшою. Витягнувши шию та озирнувшись, Мельник задоволено відзначив — підступний вир лишився позаду. Але й сил уже починало бракнути. На щастя, попереду праворуч замаячив пірс, із якого, попри написану великими літерами заборону, постійно стрибали пацанята. Прилаштувавшись на воді так, аби течія несла його вперед, Мельник почав загрібати правою рукою, розвертаючись праворуч і далі тримаючись перпендикулярно до течії. Так помалу він наближався до пірса. Відчувши нарешті під ногами тверде, він ураз розслабився і його відтягнуло трошки далі, за пірс. Усе ж таки в останню мить Віталій зробив ще ривок, схопився за якійсь мотузочок, підтягнувся і став, тримаючись за опору.

Скільки він так простояв, не міг сказати навіть сам собі. Але ж вибиратися треба. Пустивши опору, Мельник побрів до берега. Уже коли вода ледь сягала йому колін, ноги підломилися і він впав обличчям донизу. Так полежав ще якійсь час, а потім рачки виповз на прибережний пісок, розтягнувся на ньому і вирішив для себе: не встане до ранку. Лежатиме отак і відчуватиме, як болить побите тіло.

Над головою почувся якійсь рух. Четверо відморозків цілком могли наздогнати його, бігши за течією, і зараз збираються добити остаточно. Різким рухом Мельник перевернувся на спину...

І побачив просто перед собою пружні оголені жіночі груди. Навіть вночі проглядалися темні кружальця сосків.

— Нічого собі! — промовив зляканий голос.

Мельник простягнув руки вперед, аби переконатися, що груди справжні, та хтось легенько ляснув його по руках. Замість грудей перед ним з’явилося злякане обличчя Ольги.

— Ви... ви і вночі купаєтеся?

— На ваше щастя, — коротко відповіла вона. — Я купалася. А ви що робили?

— Теж... купався...

— Ви пили, — вона нахилилася нижче. — Точно — пили. Потім у такому стані полізли в воду.

— Прямо так... у штанях...

— Всяке буває.

Мельник потроху оклигував від боротьби з річкою. У вухах вже не шуміло. Тепер він міг чути музику, яка линула з боку „Аврори”. Тіло боліло, голова гула, та, здається, кістки лишилися цілими. Однак понівечений стан не заважав дивитися на голе жіноче тіло, нехай його чіткі контури частково приховувала ніч. Ольга, відчувши чоловічий погляд, швидко відійшла і повернулася вже в халаті, заховавши свої принади від сторонніх очей.

— Все ж таки, що з вами сталося? Випили — і далі?

— Далі зустрівся з нашими вчорашніми знайомими. Пам’ятаєте, четверо пацанят у прибережних кущах?

Білявка нахилилася до Мельника майже впритул, торкнулася пучками пальців його обличчя і зойкнула:

— Кров! Там у вас кров!

— Вони кусаються.

— Вас... вас могли вбити?

— Запросто. Тільки навряд чи вони зараз хотіли цього. Інакше я б влаштували більш серйозну пастку. Слухайте, давайте поговоримо в іншому місці, — він сів, обережно розвернувся, стаючи рачки, поволі підвівся. — Мені б до себе дійти...

— Ви зможете рухатися?

— Ну, Олю, нічого трагічного. Дорослий дядя отримав у голову від чотирьох потвор. Але якщо допоможете дійти...

Білявка без зайвих розмов ковзнула йому під ліву руку, підставляючи плече.

 

При світлі лампочки вона нарешті роздивилася всі подряпини на його обличчі. Потім звеліла роздягтися до трусів. Мельник не особливо комизився — він просто не мав на це сил. Обдивившись побите тіло, Ольга знайшла на спині ще один свіжий шрам, чухнула до себе і принесла картату дешевеньку косметичку, звідки дістала бинт, вату, пластир, зеленку, йод і ще жмені якихось упаковок із пігулками. Кілька з них вона тут же звеліла йому ковтнути, причому Віталія зовсім не цікавило, чим саме Ольга його труїть. Так само покірно він дозволив обмазати себе йодом і позаклеювати шматочками пластиря. Поки білявка надавала першу допомогу, він коротко розповів про свою пригоду.

— Виходить, вони за вами стежили?

— Думаю, так. Коли чесно, я недооцінив цих маромоїв. Швидше за все, вони не збиралися квитатися зі мною саме сьогодні. Але обставини складалися на їхню користь. Де вони отаборилися, не знаю. Зате тепер точно знаю: вони вирахували мою машину. Побачили, як „Нива” їде кудись на ніч глядачі. Припустили, що я повертатимуся назад по темному. Від Люди я вже сьогодні дізнався, що один із них — місцевий. Тому знає, як краще їхати сюди вночі. Лишалося тільки зробити засідку в зручному місці і чекати.

— Вам у міліцію треба...

— Оцього якраз ні. Доведеться пояснювати причини. Розповідати ментам спочатку про нашу вчорашню пригоду зі стріляниною. Відповідно сказати, що в мене при собі була вогнепальна зброя, яку я зберігав незаконно. І більше того — тепер ця зброя знаходиться в більш небезпечних руках, ніж мої. Та це тільки початок. Знаєте, що почнеться далі? Менти захочуть з’ясувати для себе причину вчорашнього конфлікту. Тут випливе наш друг Антон зі своїми історіями про річкових чудовиськ. Самі здогадаєтеся про подальший розвиток подій чи вам підказати?

— Добре, — зітхнула Ольга. — Але ж не можна залишати все це просто так. Ця четвірка небезпечна, тепер ще озброєна... Треба щось робити...

Вона далі лишалася в халатику, під яким нічого не було. Ця думка не давала шульзі спокою, і він не гнав її від себе. Хоча й не міг пояснити собі толком, що з ним раптом почало творитися. Можливо, після бою воїнам у всі часи гостро хотілося жіночої ласки...

— Треба щось робити, — повторив він за нею. Халат стовбурчився на грудях, і Мельник нарешті не витримав — провів по цим півкулям рукою.

Раз. Ще раз. Опору не відчув — Ольга сиділа і спокійно, навіть без подиву, дивилася на нього. Рука стала сміливішою, ковзнула за викот халата, і ось уже спрагло м’яцкала шовковисту шкіру грудей, пальці торкнулися соска, відчуваючи, як він поволі твердішає. Друга рука вже мандрувала внизу, пестячи стегно...

Потім Ольга підвелася, скинула халат, накинула гачок на двері, засмикнула завісу, вимкнула світло, тихо промовила:

— Не ворушись...

Пухкі губи торкнулися неголеної щоки. М’які руки легенько пройшлися тілом. Її голова посунулася нижче, ще нижче, і губи вже знайшли його набряклу плоть, язик пройшовся по ній знизу вгору...

До ранку Мельник не згадував про біль у всьому тілі.

А коли з першим сонячним променем, що пробився крізь завісу, Ольга підвелася з ліжка, поцілувала його заклеєний пластирем шрам між лопатками, накинула халатик і вислизнула з дверей. Віталій не мав сил навіть для того, аби підвестися і зачинитися за нею зсередини. Поки вона була поруч, дрімати доводилося уривками, і тепер, знесилений, він із почуттям виконаного обов’язку провалився в сон. Так само не відчуваючи болю в розслабленому тілі — лише приємну втому.

Годинник показував половину п’ятої ранку.

Мельник так і не запитав Ольгу, чи не з’явився зниклий Кулаков. А вона збиралася сказати йому, що Антон так і не повернувся, але справи почали розгортатися зовсім у іншому напрямку.

Цей дивак із своїми проблемами просто вилетів у неї з голови. Згадала, коли так само вкладалася спати після безсонної та не нудної ночі. Та сон здолав її дуже швидко, і, засинаючи, вона заспокоїла себе: нікуди він не дінеться. Божих людей Бог береже.

 


Просмотров: 511

Вернуться в категорию: Животные

© 2013-2022 cozyhomestead.ru - При использовании материала "Удобная усадьба", должна быть "живая" ссылка на cozyhomestead.ru.