рус | укр

Главная

Контакты

Навигация:
Арсенал
Болезни
Витамины
Вода
Вредители
Декор
Другое
Животные
Защита
Комнатные растения
Кулинария
Мода
Народная медицина
Огород
Полесадник
Почва
Растения
Садоводство
Строительство
Теплицы
Термины
Участок
Фото и дизайн
Хранение урожая









БОРОТЬБА ПРОМАКЕДОНСЬКОЇ І АНТИМАКЕДОНСЬКОЇ ПАРТІЇ В АФІНАХ. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕМОСФЕНА. ВСТАНОВЛЕННЯ МАКЕДОНСЬКОЇ ГЕГЕМОНІЇ В ГРЕЦІЇ

Зміцнення македонської могутності у кінці 50-х — на початку 40-х років IV ст. до н. е. поставило перед македонським царем нові завдання: Філіпу II видавалося реальним встановлення македонської гегемонії над усією Грецією, підпорядкування своєму політичному впливу принаймні багатьох міст Балканської Греції.
Перед грецькими полісами, громадською думкою греків в усій гостроті постало питання про те, як відноситися до завойовних планів Філіпа і чим вони загрожують вільним грецьким містам. Чи треба організувати наполегливий опір македонському завойовникові, як колись нашестю персидського царя Ксеркса, або, можливо, підкорятися силі македонської зброї, визнати над собою політичну гегемонію Філіпа II? Ці питання викликали різке розмежування у грецькому світі. Одні поліси (наприклад, у Фессалії) добровільно підкорялися Філіпу, інші різко виступили проти македонського панування. Усередині грецьких полісів не було одностайності, у багатьох містах стали формуватися промакедонські і антимакедонські політичні угрупування, які вступили в запеклу боротьбу між собою. Найбільш гострі форми боротьби промакедонських і антимакедонських угрупувань набула в Афінах, найбільшій державі Балканської Греції.
Філіп II всіляко підтримував своїх прибічників в грецьких містах, щедро забезпечуючи їх грошима, проте сила промакедонських угрупувань ґрунтувалася не лише на прямій або непрямій підтримці Філіпа. Серед прибічників македонського царя було багато тих, хто вважав вигідним для їх інтересів встановлення македонського панування. Виразником настроїв цій категорії громадянства в Греції і передусім в Афінах був впливовий афінський оратор Ісократ. Ісократ, спостерігаючи симптоми кризи грецького полісу, загострення внутрішньої боротьби, політичний хаос і відсутність безпеки у грецькому світі, щиро вважав, що об’єднання роздробленої Греції навколо сильної Македонії, спільна війна греків і македонян проти Перської держави створить сприятливі можливості для вирішення усіх хворих питань грецького життя, для подолання кризи полісу, яка охопила Грецію до середини IV ст. до н. е. «Яка ж буде твоя слава, — говорив Ісократ, звертаючись до Філіпа, — якщо ти здійсниш це наділі і головним чином спробуєш повністю скрушити це царство (Перське), чи, принаймні, захопити якомога більше землі і зайняти Азію, як то кажуть, від Кілікії до Сінопи, крім того, заснувати міста на цій території і поселити там тих, хто поневіряється тепер за відсутністю необхідних коштів для життя і шкодить усім зустрічним». Панівний клас грецьких полісів потребував сильної руки, яка могла б пом’якшити соціальну напругу, зміцнити внутрішній порядок в умовах кризи. Правда, для цього треба було пожертвувати незалежністю і підкоритися волі завойовника, але певна частина панівного класу вважала за можливе піти на такі умови.
Ісократ був свого роду ідейним натхненником і виразником настроїв прибічників македонської гегемонії у грецькому світі. Практичними керівниками промакедонського угрупування були впливові афінські оратори і політичні діячі Евбул, Есхін, Фокіон та ін. Саме під їх безпосереднім впливом і за їх пропозиціями афінське Народне зібрання приймало угодні Філіпу рішення, наприклад вигідні умови мирного договору, який завершував Священну війну (так званий Філократів мир 346 р. до н. е.), який визнав усі завоювання Філіпа у Фракії, Філіпа і включив до складу Дельфійської амфіктіонії та ін. Прагнучи ослабити силу військового опору Афін Македонії, Евбул (він завідував державними фінансами) наполегливо відкидав усі пропозиції, спрямовані на збирання додаткових коштів для оборони Афін, демагогічно стверджуючи, що це скоротить грошову роздачу населення, яка практикувалася в Афінах. Прибічники промакедонського угрупування гальмували надсилання військової допомоги союзникам Афін, які піддавалися нападам Філіпа. Так, наприклад, під час облоги македонянами сильно укріпленого міста Олінфа зволікання з допомогою призвело до узяття і знищення цього квітучого міста Халкідіки. Філіп щедро обдаровував своїх прибічників в Афінах, попросту підкуповував їх. «Ви отримали золото, ви зрадили батьківщину,— говорив Демосфен, звертаючись до Есхіна.— Недаремно можна було бачити, як Есхін одного разу вночі виходив з будинку, в якому мешкав Філіп. Та і при від’їзді посольства Есхін мав зустріч з Філіпом наодинці впродовж цілого дня і ночі. Як зрадник Фокіди, Фракії, Фермопіл, Геллеспонта, словом, усіх важливих позицій, Есхін багаторазово заслуговує на смерть».
Проте серед афінського громадянства існувала і інше впливове політичне угрупування — антимакедонське, очолюване великим оратором Демосфеном, ораторами і політичними діячами Гіперідом і Лікургом. Це угрупування виражало інтереси широких прошарків афінського громадянства, які побоювалися, що підпорядкування Філіпу, втрата незалежності призведуть до падіння демократії, позбавлення тих значних вигод, які мав для пересічних громадян демократичний лад. «Йому (Філіпу II) ненависні найбільше наші вільні установи... адже йому прекрасно відомо, що, якщо він підкорить своїй владі усі народи, міцно володіти чим-небудь він не буде до того часу, доки у вас (афінян) існує народоправство».
Політична програма Демосфена і його прибічників полягала в мобілізації усіх сил і засобів проти Філіпа: будівництво сильного флоту, підготовка боєздатного цивільного ополчення в Афінах, створення широкого союзу грецьких полісів, об’єднання їх проти Філіпа. Демосфен розвинув енергійну діяльність з виконання цієї програми. У своїх політичних розмовах проти Філіпа (згодом вони дістали назву «філіпіки») Демосфен викривав агресивні задуми македонського царя, розкривав його підступи і інтриги, спрямовані на роз’єднання полісів, лицемірний характер його мирних пропозицій. Він переконував громадян в необхідності зміцнювати афінську військову потужність, зокрема наполягав на передачі видовищних грошей на потреби оборони, на зборі додаткових внесків з громадян. Демосфен виїжджав в Пелопоннес, у Фіви, прагнучи згуртувати ворогуючі поліси в єдиний союз перед лицем македонської агресії.
Енергійні дії Демосфена і його прибічників принесли свої плоди. Була поповнена військова казна, туди були передані усі так звані видовищні гроші, велика частина громадян була об’єднана в особливі групи (сімморії), які повинні були оснастити військові кораблі. Вдалося здолати давні розбіжності між Афінами і Фівами. На сторону Афін перешли Візантії, Родос, Хіос і Евбея. Пелопоннеські міста, які частково підтримували Афіни заявили про свій нейтралітет, що було дипломатичною перемогою афінян. У самих Афінах антимакедонянці успішно діяли проти прибічників промакедонського угрупування. За звинуваченням у підкупі притягли до судової відповідальності Есхіна і Філократа. Есхіну вдалося виправдатися, а Філократ, який відчував свою провину втік з Афін.
Таким чином, до кінця 40-х років IV ст. до н. е. загарбницьким планам Філіпа протистояла дуже сильна коаліція грецьких полісів на чолі з Афінами. Положення Філіпа ставало дуже серйозним. Оцінивши ситуацію і мобілізувавши усі свої сили, Філіп вирішив завдати Афінам і очолюваній ними коаліції удару на найуразливішій для неї ділянці, а саме в протоках. Через Боспор і Дарданелли йшов життєво важливий торговий шлях, який пов’язує Балканську Грецію і Причорномор’я. Перекриття цього шляху, панування над ним робило Філіпа хазяїном цієї найважливішої економічної артерії Греції. Філіп захопив майже усю Південну Фракію, заснував там нові міста, заселивши їх вихідцями з Македонії і перетворивши на укріплені пункти. Просуваючись до проток, Філіп обложив в 340 р. до н. е. велике місто Перінф, а потім і стратегічно важливе місто Візантії, пануюче над Боспором Фракійським. Афіняни відразу ж оцінили серйозність ситуації. На допомогу Перінфу і Візантію була послана сильна ескадра, наймані війська, спорядження і продовольство. Енергійна допомога Афін і їх союзників врятувала Перінф і Візантії. Філіп був вимушений зняти облогу, зазнавши тим самим серйозну невдачу. До того ж одне з войовничих фракійських племен, трибалли, напали на македонців і завдали поразки.
Невдачі Філіпа були зустрінуті його супротивниками в Греції з тріумфуванням, антимакедонський союз грецьких міст на чолі з Афінами, в який входили Фіви, Евбея, Коринф, Мегари, Ахайя і ряд інших зміцнився, союзники мобілізували численне (до 40 тис. осіб) гоплітське ополчення і потужний флот. Вони були готові на полі бою відстояти свободу і незалежність своїх міст.
Рішуча битва між об’єднаними силами греків і армією Філіпа II сталася в 338 р. до н. е. при місті Херонея. Союзне ополчення перевершувало за чисельністю македонську армію, грецькі гопліти, які боролися за незалежність своїх міст, билися хоробро, сам Демосфен брав участь у бою як простий гопліт. Херонейська битва відрізнялася особливим озлобленням, доля битви довгий час була невизначеною, але краща виучка і великий бойовий досвід македонців, уміле керівництво Філіпа і полководців, серед яких виділявся його юний син Александр, зробили свою справу: кінцева перемога була отримана Філіпом.
Після повного розгрому союзного грецького ополчення не могло бути і мови про який-небудь серйозний опір Македонії. В той самий час Філіп проявив великий дипломатичний і політичний такт у використанні результатів своєї перемоги. Він не став прибігати до насилля і руйнувань і досить м’яко обійшовся з переможеними, показуючи, що він не жорстокий і кровожерний завойовник, а цілком лояльний союзник грецьких міст, який піклується не стільки про завоювання, скільки про об’єднання Греції.
Така спритна політика забезпечила Філіпу підтримку з боку багатьох грецьких міст, зміцнила позиції його прибічників.
У 337 р. до н. е. у Коринфі за ініціативою Філіпа був скликаний загальногрецький конгрес, який повинен був юридично закріпити затвердження македонської гегемонії над Грецією, оформити насильницьке об’єднання Греції під керівництвом македонського царя. На конгресі був організований Еллінський союз грецьких міст, а Філіп був оголошений його гегемоном. Як гегемон Філіп став головнокомандувачем його збройними силами і керівником зовнішньої політики. Усі міжусобні війни грецьких полісів припинялися, проголошувався загальний мир в Греції, заборонялося втручання у внутрішні справи один одного, зміну існуючого політичного устрою, підтверджувалася недоторканість приватної власності, заборонялися відміна боргів і переділи землі, конфіскація майна. Оголошувалася боротьба з піратством і свобода мореплавання в торгових цілях. Інакше кажучи, рішення коринфського конгресу були значною мірою продиктовані необхідністю подолання тієї важкої ситуації, яка була викликана кризою грецького полісу. Гарантом стабільності нового соціально-політичного порядку і безпеки в Греції стала Македонія.
На місці роздроблених невеликих полісів, які знаходяться в постійній ворожнечі один з одним, виникла насильно об’єднана під македонським володарюванням Греція.
Одним з найважливіших рішень Коринфського конгресу було оголошення священної війни Перській монархії. У руки Філіпа були передані великі сили і засоби грецьких міст і самої Македонії.
Для виконання рішень Коринфського конгресу в 336 р. до н. е. Філіп II переправив в Малу Азію десятитисячну армію, але незабаром після цього був убитий одним зі своїх придворних. Македонським царем був проголошений його син і спадкоємець Александр, який одночасно став і гегемоном Еллінського союзу. З ім’ям і діяльністю Александра пов’язаний початок нового етапу грецької історії — періоду еллінізму.

У політичній долі Балканської Греції в V—IV ст. до н. е. значну роль відігравала Македонія. Вигідне географічне положення на перехресті шляхів, що вели з Північної Греції у Фракію, Іллірію та до проток, було важливим чинником господарського розвитку країни. На початку V ст. до н. е. у Македонії сформувалася первісна державність. Цар обирався з членів одного зі знатних родів. Значний вплив на розвиток македонського суспільства і держави мали грецькі поліси, з якими підтримували відносини і македонські царі. Проте македонський цар Александр І розпочав боротьбу проти грець­ких колоній, що перешкоджали виходу до моря. Його наступник скористав­ся скрутним становищем Афін (Пелопоннеська війна) і добився від грець­ких колоній визнання своїх територіальних претензій.

Особливо велику роль у посиленні Македонії відіграв цар Філіпп II, видатний політик, дипломат і полководець (IV ст. до н. е.). Він здійснив реформи, що сприяли перетворенню Македонії на одну з найсильніших держав, яка стала суперницею світової Перської імперії: споруджувалися міста, розвивалася металургія, у копальнях щорічно видобували багато зо­лота, що дало змогу карбувати золоту монету.

Особливу увагу Філіпп II приділяв перетворенням у військовій справі. Армія комплектувалася з вільних македонських землеробів, які набиралися за територіальними округами і кілька років проходили спеціальну підготовку. Було проведено зміни в шикуванні основного роду військ — важкоозброєних піхотинців: довга шеренга поділялася на кілька фаланг, що підвищувало ма-

невреність і полегшувало перебудову під час бою. До основного строю'фа-ланги додавались спеціальні щитоносці, лучники, метальники списів. Кіннота з допоміжного роду військ стала окремим, якому доручалися самостійні зав­дання. Під час битви використовувалися метальні гармати, тарани, облогові пристрої, за допомогою яких можна було здобувати укріплені міста і фор­теці. Македонська армія стала однією з наймогутніших армій того часу.

Було ліквідовано систему напівсамостійних князівств. Більша частина аристократії перебувала при царському дворі. Роздаючи аристократам дер­жавні та військові посади, цар поставив їх у залежність від центральної влади. Усе це сприяло централізації державного управління та зміцненню царської влади.

У боротьбі за гегемонію у грецькому світі Філіпп II діяв обережно, ставив реальні зовнішньополітичні завдання: зміцнив північні кордони, розбив війська фракійців тощо.

У середині IV ст. до н. е. полісні відносини увійшли в кризову стадію, розпадалися союзи грецьких міст. Між ними спалахнула так звана Священна війна. Суперечка розпочалася з питання про належність храму Аполлона. Філіпп II став на бік захисників загальногрецької святині Аполлона, ввів свою армію у Фессалію і розбив армію фокідян, які захопили храм і його багатства.

Перемога Філіппа II зміцнила його авторитет і виправдала втручання в загальногрецькі справи.

Фессалія змушена була визнати зверхність Македонії, що залишала свої гарнізони у стратегічно важливих містах. Це викликало тривогу в Афінах. Афінські війська зайняли Фермопільський прохід і блокували ма­кедонців. Проте останні захопили і зруйнували велике грецьке місто Олінф, а Халкідика визнала владу македонського-царя.

Афіни примирилися зі втратою свого впливу на Халкідиці та у Південній Фракії і 346 р. до н. е. підписали мир з Філіппом II. Скориставшись вихо­дом із війни Афін, македонці взяли під контроль важливий Фермопіль­ський прохід, стали членом союзу грецьких полісів — охоронців храму Аполлона і тим самим здобули можливість втручатися у справи Середньої Греції. Тепер Філіпп II вважав реальним встановлення панування Маке­донії над всією Грецією. У грецьких містах сформувалися промакедонські й антимакедонські сили, що вступили в жорстоку боротьбу. Виразником промакедонських настроїв був впливовий афінський оратор Ісократ. Він вважав, що в умовах політичного хаосу і відсутності безпеки об'єднання Греції навколо сильної Македонії, спільна боротьба греків і македонян про­ти персів створить сприятливі умови для вирішування всіх проблем життя грецького світу. Промакедонські сили активно діяли в Народних зборах, приймаючи сприятливі для Філіппа II рішення, намагалися послабити силу воєнного опору Афін Македонії. Цар прагнув здобути союзників у Греції.

Антимакедонську групу очолював великий оратор Демосфен. Ця група відображала інтереси широких прошарків афінського громадянства, побою-

ючись, що втрата незалежності призведе до падіння афінської демократії. Політична програма Демосфена полягала в мобілізації всіх сил і засобів проти Філіппа II. Для її виконання він розгорнув активну діяльність: було значно поповнено бюджет, подолані суперечності між Афінами і Фівами. На сторону Афін перейшли Візантія, Родос; були ізольовані лідери про-македонської групи.

Тверезо оцінивши ситуацію, Філіпп II вирішив завдати Афінам удару в протоках. Саме тут проходив важливий торговельний шлях. Проте Афіни не дали Філіппу II реалізувати ці плани. Вирішальна битва між об'єднаними силами греків і армією царя відбулася в 338 р. до н. е. біля м. Херонея. У цій битві серед полководців своїм талантом та відвагою відзначився мо­лодий Александр — син Філіппа II. Бій закінчився на користь македонян.

До переможених цар виявив великий дипломатичний і політичний такт, не провадив політики насильства і розрухи, що забезпечило підтрим­ку багатьох грецьких міст, зміцнило позицію його прихильників.

За ініціативою царя було скликано загальногрецький конгрес, який юридичне закріпив утвердження македонського панування над Грецією. На конгресі було організовано Елліністичний союз грецьких міст, а Філіппа визнано його гегемоном. Він став головнокомандувачем збройних сил і керманичем зовнішньої політики. Проголошувався загальний мир у Греції, недоторканність приватної власності, заборонялися втручання у внутрішні справи полісів, зміни існуючого політичного ладу тощо.

На зміну ворогуванню полісів прийшла нова політична реальність — об'єднана під македонським пануванням Греція.

Одним із важливих рішень конгресу було проголошення війни Перській імперії. Після загибелі царя Філіппа II його наступник — син Александр — продовжив політику свого батька. З його ім'ям пов'яза­ний початок нового періоду грецької історії — епохи еллінізму.

 

Пит 30

Просмотров: 604

Вернуться в категорию: Строительство

© 2013-2021 cozyhomestead.ru - При использовании материала "Удобная усадьба", должна быть "живая" ссылка на cozyhomestead.ru.