рус | укр

Главная

Контакты

Навигация:
Арсенал
Болезни
Витамины
Вода
Вредители
Декор
Другое
Животные
Защита
Комнатные растения
Кулинария
Мода
Народная медицина
Огород
Полесадник
Почва
Растения
Садоводство
Строительство
Теплицы
Термины
Участок
Фото и дизайн
Хранение урожая









Велика рада

 

– А ми перебіжимо хутко‑хутко! – радісно вигукнула Марічка. – І зразу втечемо!

У неї були величезні сині‑сині очі й біле кучеряве волосся. Під час розмови Леля розчісувала її своїм гребінцем, і кучері спадали довгими хвилями на плечі. Пропозиція була особливо смішна саме з її уст. Дивлячись на неї, уявити оте «хутко‑хутко» було важко. Всі засміялись, а Марічка образилася:

– Нічого, я скоро виросту висока‑висока, і ви тоді всі мене будете слухацця.

– А якщо посипати свої сліди м'ятою? – запропонувала Надійка.

Її ім’я подобалося Лисому. «Хоч одну з усіх звуть по‑людському, – думав він. – Цілком зрозуміле ім'я». Але вона була чи не найслабшою з усіх. Мала тоненькі ніжки й ручки, дуже швидко втомлювалася, але була затята й відчайдушна – ніколи не скаржилася, вперто намагалася в дорозі не відставати від інших і завжди ображено відмовлялася, коли хтось намагався допомогти. У неї також сині очі, хоча й не такі великі, як у Марічки. Надійка років на два старша від Марічки.

Розповівши їм про наслідки розвідки, Лисий сидів тихо й майже не брав участі в розмові. По‑перше, він також був утомлений, а по‑друге, просто не знав, що запропонувати. Він слухав пропозиції дітлахів і навіть не усміхався у відповідь. Зрештою, хлопець розумів, що вирішувати доведеться йому, однак, не знаючи як вирішувати, він дав дітям волю висловити всі можливі ідеї.

Надійці відповів Івась:

– Мабуць, це не вийдзе. Бо навіць найгірша нечисць обминає слід вовкулаків. Три дні шонайменше. А цією дорогою вони ходяць шодня. Тут взагалі ніяких запахів, крім їхніх. Тільки з'явицця шось інше, вони тут же поміцяць. І почнуць обнюхуваць усе навколо…

– Може, перечекаць? – міркував Василько, дуже смішний хлопець – капловухий, з великим носом і важким підборіддям, яке постійно тер кулаком, наче намагався стерти й зробити меншим.

Тут втрутилася Леля:

– Ні, чекаць не можна. Вони до нас прийдуць по наших слідах. Знайдуць нашу халабуду, а потім винюхаюць, куди ми пайшли.

– Не винюхаюць, там скрізь м'ята! – заперечив Василько.

– Винюхаюць. – Івась завжди підтримував Лелю. – Будуць ходиць навколо м'яти, поки не винюхаюць. М'ята тільки затримає їх, а з пантелику не зіб'є.

Двоє інших дітей – Наталка і Петрусь – сиділи мовчки і, як і Лисий, не долучалися до розмови. Вони після кожної пропозиції дивилися на Лисого, ніби чекали, як він оцінить ідею.

– А чого нам від них увесь час тікаць! – вибухнув Івась. – Давайте просто зараз самі на них нападемо. Зараз день. Вони спляць. Заліземо на дерева й перестріляємо всіх. Вожака у них немає…

Тепер уже всі діти з надією подивилися на Лисого. Він мовчав. Тільки Леля, як завжди, зрозуміла його без слів.

– Нічого з того не вийде. По‑перше, це їхній ліс. Ми його не знаємо. А вони знаюць. Лесик каже, шо туди ніяк не потрапиш, крім як по їхньому ж сліду. А там напевне вартові. Та й ліс цей молодий. Там таких дерев, шоб нам залізти, немає.

Точно так думав і Лисий.

– А якщо підняцця вгору по берегу, – нарешті включилася Наталка, – знайти інший прохід, зробиць плот і по річці їх обійти?

І про це Лисий уже подумав.

– Це якшо знайти інший прохід, – знову заперечив Івась. – А якшо не знайти? А якшо по дорозі зустріцця з ними?

– А може, дочекацця ночі, коли вони підуць нас шукаць, а тоді швиденько перейти, все за собою засипаць м'ятою… – Василько не встиг закінчити свою думку. Його перебив Івась:

– Шоб вони вже шукали нас по запаху м'яти. Ми стільки її нам'яли за сьогодні, шо їм і принюхувацця не буде потрібно.

– До того ж, – додала Леля, – вночі ми далеко не зайдемо. Тут повинно буць багацько гадзюк. Уночі їх не видно…

Знову всі замовкли й уставилися на Лисого. А той не знав, що сказати.

– Ех, – зітхнула Марічка, – Якби маць такого величезного птаха… Він би нас переніс по небу, і все.

Знову всі засміялися. Тільки Лисий дуже серйозно й допитливо подивився на неї. Він згадав свій сон. Звісно, санчат, які вміють літати, вони не мали. І все ж таки, Марічка, мабуть, буде дуже розумна, коли виросте.

– А коли ми підемо додому? – спитала Наталочка.

 

Просмотров: 257

Вернуться в категорию: Строительство

© 2013-2020 cozyhomestead.ru - При использовании материала "Удобная усадьба", должна быть "живая" ссылка на cozyhomestead.ru.