рус | укр

Главная

Контакты

Навигация:
Арсенал
Болезни
Витамины
Вода
Вредители
Декор
Другое
Животные
Защита
Комнатные растения
Кулинария
Мода
Народная медицина
Огород
Полесадник
Почва
Растения
Садоводство
Строительство
Теплицы
Термины
Участок
Фото и дизайн
Хранение урожая









Характеристика типів рослинного покриву України

Ліси

Ліс є найскладнішим природним угрупуванням рослинності з домінуванням деревних рослин. На території України за складом деревних порід виділяються ліси: хвойні (світлохвойні – сосна, модрина; темнохвойні – ялина, ялиця); мішані (хвойно-широколистяні); широколистяні листопадні і фрагменти листяних вічнозелених. Сучасна лісистість території України становить 15,7%, а природна становила до 44%. За розрахунками лісоводів, сучасна оптимальна лісистість не повинна бути меншою 20%, тобто є перспективи лісовідновлення. Для порівняння, лісистість Польщі становить 28,6%, Італії – 32,7%, Франції 27,6%, Німеччини 30,1%.

Лісистість різних природних регіонів суттєво відрізняється. В Карпатських горах вона становить біля 42% (оптимальна 45%); в Гірському Криму – 32%; на Поліссі – 26,8% (оптимальна – 32%); в лісостепу – біля 13% (оптимальна 18%); в степу – 5,3% (оптимальна 9%). Серед областей України найвища лісистість у карпатських і поліських областях: Закарпатській (51%), Івано-Франківській (41,5%), Рівненській (36,4%), Житомирській (33,1%), Волинській (31,3%), Чернівецькій (29,4%), Львівській (28,7%) областях. Найнижча лісистість – у степових областях: Миколаївській і Запорізькій (по 3,9%), Херсонській (4,6%), Дніпропетровській (4,8%), Одеській (5,9%) областях.

Полтавщина належить до малолісних і лісодефіцитних областей. Загальна площа земель лісового фонду на 2007 рік становить 275,8 тис. га (9,55% площі області), у т.ч. 244,3 тис. га – укриті лісовою рослинністю (8,7%). Оптимальна лісистість, за різними даними, рекомендується від 15% до 28%. Найвища в області лісистість характерна для північних районів, та районів, прилеглих до річкових долин Псла, Ворскли або Сули: Котелевського (22,1%), Гадяцького (18,3%), Шишацького (16,9%), Чорнухинського (16%), Полтавського (15,5%). Найменша лісистість у південних районах, прилеглих до степової природної зони або розташованих на засолених ґрунтах плоскої Придніпровської терасової низовини — Семенівського (2,5%), Машівського (3,3), Глобинського (4,2%), Козельщинського і Хорольського (по 4,5%), Оржицького (4,9%), Карлівського (5%), Решетилівського (5,3), Гребінківського (5,5%).

 

Найпоширенішими видами деревних порід за площею лісопокритої території є сосна – 36%; дуб – 27%;, ялина – 10%, бук – 9%, береза – 5%, вільха – 4%, граб – 2,6%. За запасами деревини співвідношення між основними лісоутворюючими породами дещо інше: сосна – 35%, ялина – 16%, дуб – 18%, бук – 13%, м’яколистяні породи – 7%. 70-80% площі лісів належить до групи молодників (до 40 років) і середньовічних (40-60 років).

Якісний склад лісів, як рослинних угруповань залежить від двох найважливіших абіотичних умов середовища – трофотопу (родючості, яка визначається фізико-хімічними властивостями ґрунтів і гірських порід, та гігротопу (зволоженості субстрату). За поєднанням цих умов визначається тип лісорослинних угрупувань (Едафічна сітка Є.В. Алексєєва-П.С.Погребняка, див. таблицю 3). По мірі зростання трофності субстрату виділяють такі типи місцезростань: бори (14% лісопокритої території), субори (23,7%), сугрудки (27,3%) та груди (35%). В міру зростання зволоженості виділяють такі типи гігротопів: сухі і дуже сухі (11,6%), свіжі – 57,2%, вологі – 22,7%, мокрі та сирі – 5,9% [1, с.13]

Бори формуються на найбільш бідних субстратах – флювіогляціільних та алювіальних пісках, скелях, щебні, торфі. Рослина-індикатор борових едафотопів – сосна. Найбільш поширеним видом є сосна звичайна. В Гірському Криму поширена сосна кримська, або Палласа. Біля Судака є невелика ділянка поширення реліктової сосни піцундської, а в верхній частині поясу сосново-букових лісів південного схилу Кримських гір – сосни Коха (інакше – крючковатої, Сосновського). В субальпійському поясі Карпат поширений стелюх сосна гірська. В лісовому поясі, на щебнистих розсипах Горган – кедрова сосна європейська (релікт). Тут же зустрічається близький до сосни (за екологічними умовами – здатністю утворювати так звані „світлохвойні” ліси) вид модрина польська, яка також є реліктом льодовикового періоду. До речі, як вважають, модрина, що росте в м.Рахів на Закарпатті є найвищим деревом в Україні (54м). Модрина (російською мовою – лиственница) єдиний рід хвойних дерев, здатний на зиму скидати хвою. За умовою зволоження, ліси із сосни звичайної поділяються на кілька типів (таблиця 5.)

Г І Г Р О Т О П (зростання зволоженності субстрату)
ТРОФОТОП (зростання родючості субстрату)   Дуже сухі і сухі Свіжі   Вологі Сирі Мокрі Склад гірських порід
    Бори Сосняки лишайникові Сосняки зеленомошні Сосняки орлякові   Сосняки сфагнові   Піски, скелі, щебінь, торф
Б е р е з н я к и   Сосняки чорницево- молінієві   Соснові болота
      Дубово-соснові орлякові      
    Субори   Дубово-соснові ліщинові   Дубово-соснові трав’янисто- чагарникові       Супіски піски з прошарками глини
  Дубово-соснові крушинові     Сурамені-довгомошники Пухнасто-березові ліси Ч о р н о в і л ь ш а т н и к и
      Грабово-дубово-соснові ліси    
Сугрудки     (на заході України)     Переважно легко- суглини сті по- роди
Липово-дубово-соснові ліси (на сході України) Сурамені-зеленомош-ники
Ш и б л я к и           Судіброви крушинові Сурамені-чорничники
          Діброви ліщинові        
Груди   Діброви татарсь-кокленові               Найбільш родючі суглинисті породи
Діброви кизилові       Рамені-кисличники      
          Пихтачі Бучини        
Вершини горбів, Півд схили Верхні частини схилів Вирівняні ді-лянки; нижні частини схил. Зниження, западини Заболочені ділянки
                                 

 

Таблиця 5. Екологічна типологія лісів України (за П.С.Погребняком)

Субори формуються на більш багатих місцезростаннях. Перший ярус у них утворює сосна, другий – дуб звичайний, іноді з домішкою берези, граба, липи та інших порід. Найбільш поширені субори в Поліссі.

Сугрудки з участю сосни порівняно мало поширені (дубово-грабово-соснові ліси на заході України, сосново-липово-дубові – на сході). Більш поширені сугрудкові місцезростання з домінуванням ялини (смереки).

Ялинові ліси (рамені, сурамені) із ялини європейської (у Карпатах її називають смерекою, а ліси – смерічниками) поширені на глинистих та суглинистих, часто щебенюватих ґрунтах в умовах помірно-холодного клімату. Найбільшу площу вони займають в Карпатах, особливо на північно-східному макросхилі в інтервалах висот 1200...1600м, де випадає близько 1000мм опадів. Ці ліси є аналогом гірської тайги більш східних і північних районів Євразії. Найбільш поширені вологі смерічники кислицеві. На найбільш бідних ґрунтах і холодних схилах переважають смерічники чорницеві; ще вище формуються смерічники зеленомохові, а біля полонини – довгомохові. В верхній частині останні переходять в ялинові криволісся. В інтервалах висот 900...1200м ялина утворює мішані ліси (буково-смерекові), а ще нижче входить до складу смереково-буково-ялицевих та смереково-ялицево-букових, ближчих до широколистих. Незначні ділянки лісів з участю ялини є на Поліссі, в Розточці.

Ялиця ( російською – пихта) біла рідко утворює чисті насадження в інтервалах висот 300...900мм. У порівнянні з смерекою вона більш вибаглива до родючості ґрунту та умов тепло забезпечення і зволоження. Ця рослина тіневитривала і утворює другий ярус в мішаних (в верхній частині ялицево-смерекові, в нижній – ялицево-букові).

Широколистяні деревні породи (дуб, бук, граб, липа) приурочені до сугрудкових та грудових трофотопів. Найбільш поширеними є дубові ліси. Переважає дуб звичайний (черешчатий). Близький до нього дуб скельний характерний для Закарпаття, південного Поділля, а також Гірського Криму в інтервалах висот 550-750м – тобто в районах м’якого і теплого клімату. Дуб пухнастий утворює пригнічені зарослі та шибляки в Гірському Криму (350...500м), в умовах сухого і жаркого літа.

Ліси із дуба звичайного (діброви, судіброви) утворюють чисті лісостани, або з домішкою інших широколистяних порід. Вони найбільш поширені в лісостепу та передгір’ях, в умовах досить розчленованого рельєфу на опідзолених ґрунтах. В міру зростання зволоженості і зменшення тепло забезпеченості діброви поділяються на кизилові, татарсько-кленові, свидинові, ліщинові, крушинові ( за переважанням виду-індикатора чагарникового ярусу). В трав’янистому ярусі в міру зростання зволоженості домінують: осоки волосиста та гірська → зірочник → яглиця → конвалія → папороті.

В західному лісостепу значну домішку до дуба формує бук; в центральному лісостепу (на Придніпровській височині) – граб. Грабові ліси похідні (в місці вирубок). Грабово-дубові ліси більш тінисті, тому чагарниковий та трав’янистий яруси слабо розвинені. Липово-дубові ліси зустрічаються в східному лісостепу. Вказана зміна співдомінантів (бук → граб → липа і клен гостролистий) зумовлена наростанням із заходу на схід континентальності клімату (зменшення кількості опадів та зниження середньої температури зими).

Букові ліси (бучини, субучини) поширені в районах з високим тепло- і волого забезпеченням і є частиною зони середньоєвропейських лісів. Потрібна річна кількість опадів 700...1200мм. Крім того, бук росте на досить родючих переважно карбонатних (не кислих) ґрунтах. Найбільшу площу займають в Карпатах (особливо на південно-західному макросхилі) в інтервалах висот 500...1100м. Ці ліси тінисті і майже не мають підліска. Домішку до цих лісів утворюють клен-явір; в нижній частині – дуб скельний і граб; в верхній – ялиця і смерека. В Гірському Криму букові ліси ростуть в умовах меншої зволоженості (650...950мм) в інтервалах висот 700...1300м (оптимум – 1100м). В верхній частинні гір ліси переходять в криволісся, в нижній утворюють грабово-букові ліси. На місці їх вирубок в Криму сформувались чагарникові парослеві зарості грабинника (граба східного). Є бучини і на найвищих пасмах Поділля (з домішкою граба) та в Передкарпатті.

На місці вирубок в Поліссі часто формуються березові ліси. На перезволожених ділянках заплав, а також біля русел річок, на днищах балок зустрічаються невеликі ліси з домінуванням чорної та сірої вільхи, білої верби, чорної та білої тополі, осики, берези пухнастої.

У штучно створених лісах значна частка дуба, кленів, в’язів, робінії.

У високогір’ях Карпат зустрічаються угрупування стелюхів – сосни гірської (жерепа), ялівця сибірського, рододендрона східнокарпатського, зеленої вільхи (душекії). На яйлах Гірського Криму, крім криволісь, поширені угрупування ялівця козацького. Для передгірь і Південного берегу Криму характерні шибляки (угрупування із чагарників та дерев чагарникової форми), що формуються в умовах недостатнього зволоження і високого тепло забезпечення (з участю грабинника, чагарникового дуба пухнастого, держидерева колючого, фісташки туполистої, ялівця високого, глодів, шипшини та ін.).

Для північного степу в минулому були характерні чагарникові угруповання: терновники, караганники, вишенники (із степової вишні), бобівники (із карликового мигдалю), рокитники. Вони залишились лише фрагментарно.

Основними екологічними проблемами лісів є їх нераціональна вирубка; впровадження монокультур; вплив забрудненого повітря (суховершинність, зменшення продуктивності). В цілому лісовідновлення за площею переважає над вирубками, що зумовлює деяке зростання лісистості.

Степи

Степи – рослинне угрупування з домінуванням ксерофітної та мезоксерофітної злакової рослинності. Вони поділяються на лучні (з перевагою кореневищних злаків і різнотрав’я) та справжні (з домінуванням дерновинних злаків родів ковила, костриця, тонконіг). Формуються на відносно вирівняних ділянках, в умовах недостатнього ґрунтового і атмосферного зволоження, на карбонатних гірських породах.

Лучні степи поділяються на рівнинні і гірські. Рівнинні лучні степи сформувались в межах зони лісостепу на чорноземах типових. Серед злаків домінують ковила пірчата, волосиста, довголиста; тонконіг лучний, іноді пирій повзучий; на поділлі – осока низька, вівсюнець пустельний. Із багатобарвного різнотрав’я панують роди шавлія, гадючник, конюшина та інші. Єдиний масив лучних степів охороняється в філії Українського степового заповідника „Михайлівська цілина” на Сумщині. Передгірні та гірські (яйлинські) лучні степи характерні для Криму. Для них характерна значна домішка видів-петрофітів та ендеміків.

Справжні степи утворюють дві смуги – північну, з переважанням різнотравно-типчаково-ковилових угрупувань на чорноземах звичайних (охороняються в філіях заповідників: Українського степового – Хомутівський степ в Приазов’ї, та Луганського – Стрільцівський степ). Тут переважають дерновинні злаки – ковила Лессінга, Залеського, вузьколиста, волосиста; типчак. Значна також доля мезоксерофітного різнотрав’я (молочай степовий, котовник, шавлія та інші). Другою є смуга типчаково-ковилових степів на чорноземах південних (охороняються в заповіднику Асканія-Нова). Для цієї смуги характерне зростання долі злаків та порівняно невелика роль ксерофітного різнотрав’я (пижмо тисячелистне, полин австрійський, гоніолимон, кахрис степовий та інші).

Сухі (пустельні; полинно-злакові) степи вузькою смугою поширені в Причорномор’ї та Приазов’ї, в умовах дуже засушливого клімату та досить засолених ґрунтів (темно-каштанових, каштанових). Характерні полин таврійський, приморський, австрійський; житняк , типчак, прутняк простертий, ефемери. Є заповідні ділянки в Чорноморському заповіднику.

Порівняно невеликі площі займають чагарникові (Донбас) та піщані (борові тераси річок лісостепу і степу) степи.

Степові угрупування майже всюди слід охороняти, оскільки вони знаходяться на грані зникнення, або знаходяться в депресивному стані ( як результат інтенсивного випасання худоби, витоптування).

З півночі на південь степи змінюються в такому порядку: лучні → різнотравно-типчаково-ковилові → типчаково-ковилові → сухі. В цьому напрямку відбуваються такі зміни в структурі рослинних угрупувань: зменшується густота рослинного покриву; збільшується ксерофітність та ксероморфність; наростає кількість видів ефеменів та ефемероїдів; збільшується кількість ксерофільних напівкущиків.

Луки

Луки займають близько 7 млн. га, або 16% сільськогосподарських угідь. Вони використовуються як пасовища і сінокоси. Значна частина лук вторинні, післялісові (на місці вирубок).

Луки – угрупування рослинності з переважанням багаторічних трав мезофітів та мезогігрофітів. На відміну від степів рослинність розвивається на протязі всього вегетаційного періоду. Важлива для використання властивість лучної рослинності – здатність вегетативно розмножуватись і відростати після скошування.

В залежності від умов місцезростання луки поділяють на заплавні, суходільні, низинні, гірські.

Заплавні луки в залежності від положення на заплаві поділяються на справжні (центральної частини заплави), найбагатші – із різнотрав’я та костриці лучної і червоної, мітлиці, бекманії; болотисті (притерасової частини) – із осок, мітлиці, участю чагарників; прирічкові – з участю пирію, суничника, а також верболозів.

Суходільні та низинні луки менш поширені. Цікавими є гірські луки. Їх площа найбільша в Карпатах. Виділяються після лісові, субальпійські (переважно пустошні – із біловуса), та альпійські (на найвищих вершинах). Пасовища полонини значною мірою деградовані в наслідок випасу овець. На яйлах Гірського Криму луки зустрічаються в западинах (переважно в південно-західній частині гір).

Однією з галузей сільського господарства є луківництво (підсів цінних трав, внесення добрив та ін.). Тому площа природних лук дедалі зменшується.

Просмотров: 1082

Вернуться в категорию: Почва

© 2013-2020 cozyhomestead.ru - При использовании материала "Удобная усадьба", должна быть "живая" ссылка на cozyhomestead.ru.